Схоже, ваш браузер блокує рекламу
Але саме завдяки рекламі цей сайт зберігається в робочому стані. Чи не купили б ви мені каву замість цього? Клацніть, щоб дізнатися більше
Схоже, ваш браузер блокує рекламу
Але саме завдяки рекламі цей сайт зберігається в робочому стані. Чи не купили б ви мені каву замість цього? Клацніть, щоб дізнатися більше
Відкрийте для себе більше випадкових письменницькі ідеї
-
Підказки для письма
-
Слова
-
Сюжетні ідеї
-
Іменники
-
Питання
-
Речення
-
Назви книг
-
Теми
-
Прикметники
-
Назви історій
-
Фрази
-
Характери персонажів
-
Абзаци
-
Дієслова
Для чого ми використовуємо абзаци?
Абзац - це самодостатня одиниця письмового дискурсу, що стосується певного питання або ідеї. Абзац складається з одного або декількох речень. Хоча синтаксис жодної мови не вимагає абзаців, вони зазвичай є очікуваною частиною офіційного письма, використовуваною для організації довших прозових текстів.
Мета абзацу - висловити основну ідею мовця або автора та підкріпити її конкретними прикладами. Більшість абзаців в есе мають тричастинну структуру - вступ, основна частина та висновок.
Вступ (перше речення) створює підґрунтя для подальшого викладу та формулює основну думку. Основна частина (речення 2-4) розвиває цю думку з допоміжними деталями та поясненнями. Висновок (останнє речення) підтверджує основну думку або підсумовує сказане.
Історія абзаців у мові
Створення абзаців, які є невід'ємним компонентом тексту і комунікації, можна знайти ще в античні часи. Письмо в класичні часи зазвичай складалося з періодів або абзаців, які розділяли текст на менші частини. Письменник міг зосередитися на одній ідеї за раз, тому що саме така структура мала здатність переривати потік думок. Таке використання абзаців вперше з'являється в працях грецьких істориків, таких як Геродот, у середині п'ятого століття до нашої ери. У своїх історіях Геродот ділив події на абзаци, щоб їх було легше запам'ятати і пов'язати між собою. Його однокласник, історик Фукідід (5 століття до н.е.), використовував абзаци для організації своєї роботи так само, як і Геродот. Історію абзацу можна простежити від греко-римської культури в Європі до Близького Сходу і західної цивілізації. Існують свідчення, що в єврейській Біблії псалми були розділені на абзаци. Пунктуація також використовувалася арабськими поетами для розділення строф у своїх творах. Коран, який, можливо, був першим письмовим документом, що використовував абзаци в середньовіччі, є одним із прикладів з арабського світу. Абзаци вперше з'являються в письмовій англійській мові в західному світі, зокрема в манускриптах 13-14 століть. Відступи і навіть крихітні малюнки використовувалися тодішніми письменниками для поділу своїх творів на частини. До епохи Відродження все більше письменників використовували абзаци у своїх творах, а стиль відступів став більш послідовним. Епістолярна традиція, яка зосередилася на комунікативних фрагментах, розділених на коротші абзаци, що чергуються, виникла в 16 столітті. Перший "сучасний" абзац з'явився в середині 17 століття. Вільям Шекспір і Крістофер Марло використовували абзацну структуру, яку ми знаємо сьогодні. Завдяки такому прямолінійному розташуванню текст ділився на частини, що робило комунікацію простішою та ефективнішою. Вільям Мітчелл, сучасник Шекспіра, опублікував збірку праць про структуру та макет сучасного абзацу, удосконаливши його використання та стиль. Певні компоненти абзацу з часом були додані або вилучені. Наприклад, деякі тексти тепер покладаються на вбудовані посилання та зображення, які раніше вважалися непотрібними. Проте основа абзацу залишається незмінною: частина тексту, відокремлена від іншої пунктуацією або форматом, що дозволяє автору зосередитися на одній ідеї за раз, не відволікаючись на інші.
5 запитань, які допоможуть вам створювати абзаци
- Які основні теми я хочу обговорити в моєму абзаці?
- Які приклади та докази я можу навести на підтримку своїх тез?
- Який тон і стиль я повинен використати для свого абзацу?
- Які конкретні слова, фрази чи зображення я повинен використати?
- Яким чином абзац вписується в ширший контекст написання статті?
Чи можна використовувати випадкові абзаци, створені цим інструментом?
Так, можете. Story Shack не претендує на авторські права на жодну з цих назв, але, звичайно, можливо, що деякі з значень, які пропонує цей генератор назв, вже належать комусь іншому, тому, будь ласка, завжди робіть все з належною ретельністю.
Скільки ідей я можу згенерувати з цією Генератор випадкових абзаців?
За допомогою Генератор випадкових абзаців ви можете згенерувати тисячі ідей для вашого проекту, тому не соромтеся продовжувати натискати, а в кінці скористайтеся зручною функцією копіювання, щоб експортувати ваше абзаци до текстового редактора на ваш вибір. Насолоджуйтесь!
Чим хороші абзаци?
У цьому генераторі тисячі випадкових абзаци. Ось кілька прикладів для початку:
| Ідея #1 | There was an accident. Bobby said there was an accident. He said I was in the accident. He said I caused the accident. | © Kristina England |
| Ідея #2 | To the eye of a visitor in those parts, the gloom outside threatened rain. I know, because I was a visitor in those parts, and when I looked out the window, I saw rain. | © Brian Moore |
| Ідея #3 | On the shores of the swamp, two teenagers fell in love during the twilight of an autumn night. He kicked off his shoes and rolled up his pants |
| Ідея #4 | she slid from her sandals and held the hem of her dress in her right hand. There were grimy jars underneath the back steps of the house. He unscrewed the lids and handed her one. She let go of the hem of her dress, and they waded into the water together. Dashing through the shallows, they caught an odd dozen of fireflies. After releasing their catch, he brushed a stray hair behind her ear and kissed her for the first time. | © Laura Konrad |
| Ідея #5 | During the day my father had the appetite of an elderly woman. A single poached egg and a bit of dry toast for breakfast. Lunch, a sliced tomato with a dollop of tuna fish. Later, a monk’s dinner, boiled chicken and stringy broccoli spears. But Pop’s diet belied his physique |
| Ідея #6 | he was rhino-shaped, five-foot-eight, sporting Buddha’s belly, and weighing-in at least an eighth of a ton. | © Timothy O’Leary |
| Ідея #7 | The elementalist had ruled the land for decades now, keeping his subordinates clenched tightly in his iron fist. He was the greatest, and last, sorcerer in the land, he had made sure of that. As a master of the elements, fear was his tactic, magic his weapon. On some days he would be benevolent, and bless his skinny farmers with a flow of rich waters to nourish the land. On others, he would send all-destroying hurricanes, fill the fields with rocks that attacked anyone who tried to remove them or simply send an inferno that incinerated entire harvests. Yes, his people lived in fear. | © Martin Hooijmans |
| Ідея #8 | Ellie retired today. She was eight and a half. She and Anna had known each other since they were both one week old. Ellie, an elephant head, was attached to the middle of a small blanket, about fifteen inches square. The blanket was pink, hemmed in green satin which Anna loved to stroke with her fingers while she sucked her thumb. Ellie covered Anna’s face when she didn’t want to be seen at all. Anna could not sleep without Ellie and carried her as she was crawling and, later, when she started to walk. Ellie traveled in the car, to restaurants, to birthday parties and Phillies games. Once the family forgot Ellie on a road trip and Anna’s dad had to turn around and pick her up or no one would be sleeping much at all. Ellie did not attend first or second grade though. She waited quietly on Anna’s bed until nightfall. | © Marian Brooks |
| Ідея #9 | The forest was filled with the sounds of machines. Rough men with chainsaws and loading trucks dominated the area, cutting down the mass of pine trees that stretched out for miles. One exquisitely great tree, the one they called ‘Lone Pine’, overlooked it all with a mixture of pride and sorrow. Pride, for he was the biggest tree, the master of all, the one left alone to grow stronger each year. Sorrow, for all his companions were taken away every time winter showed its snowy head. Of course they were replaced by new ones, but after years and years the giant tree did not bother getting too close to any of them anymore. Instead, he had become an advisor and leader to the other trees, using his size and the strength of his roots to impress. One time, a lady pine had been so amazed that she had dropped all her needles in awe. Now that was a tale worth telling to the young ones! | © Martin Hooijmans |
| Ідея #10 | Mud Boy splashed through the puddles and sloshed through the mud, then launched himself onto the soggy turf. The field was so rutted from dog play that he didn’t slide but stuck in place—his face submerged in two inches of water, his loins in cold mud. Mud Boy’s mother laughed nervously, for people were watching. Mud Boy smiled up with a wet clump of grass sticking out of his mouth. His mom smiled down at him. “You look like those dinos eating in our book.” | © Jon Sindell |
| Ідея #11 | Early in the morning, Wallace, Meg’s husband, went up a ladder to the rooftop to remove a bird’s nest clogging the rain spout. Later he jimmied off the wooden frame hanging over the basement door, which took some time. The wood was rotting and rainwater was seeping into the basement’s walls and onto the floor. Meg stayed at her piano. Wallace passed her in her piano room as he left the house an hour later, calling out, “I’m going to Home Depot to buy caulk.” He came directly home fifteen minutes later and caulked the gaps he’d made where he’d removed the door frame. | © Lisa Weiss |
| Ідея #12 | It’s amazing what one notices, when one finds out their time for noticing is coming to an end. Like you have spent your entire life walking around with your eyes shaded by a translucent curtain, and then one day, they are reopened like a shot of adrenaline straight to the heart. I wonder if we ever truly see things, even as a child. Like a new born seeing its mother’s breast for the first time. No, I don’t think we ever really care to see anything for what it truly is, until our eyes are awakened by the foresight of never seeing anything again. I think a man born without sight sees more with one simple touch of the hand then we do our entire lives. Sure, I suppose we see a lot, but do we ever stop to realize what we’re seeing? To let it sink in to our over developed alien brains? I think not. We are too busy rushing to our early graves to stop and “listen” to what we are actually seeing. | © Billy Mundane |
Більше про абзаци в інтернеті
Не можете втомитися від генерування абзаци? Тоді продовжуйте досліджувати: